www.work.ua Open in urlscan Pro
172.67.28.193  Public Scan

Form analysis
0 forms found in the DOM

Text Content

Доторкніться до Укаїнської музики

Разом із Культурним десантом ми хочемо, щоб наші користувачі відкривали
українську культуру через музику, знайомлячись із мелодіями та голосами нашої
національної самобутності.

Додайте до себе на сайт

Якщо бажаєте долучитися до нашої ініціативи та додати плеєр на свій сайт, просто
вставте HTML-код iframe у потрібне місце на сторінці вашого сайту.

Скопіювати
Роботодавцю
Українська
 * Українська
 * Русский
 * English

Work.ua
 * Знайти вакансії
 * Розмістити Резюме

 * Наведіть камеру, щоб завантажити застосунок.
   
   
   Дізнатись більше
 * Увійти

Ресурси
 * Як знайти роботу
 * Ким бути
 * Статті
 * Новини ринку праці
 * Зарплати
 * Свята
 * Агенції
 * Ще
   * Свята
   * Агенції

Робота в колективі

 * 15 грудня 2024
 * 10 хв читання
 * 998


СЬОГОДНІ ЗНОВ БУВ ОБСТРІЛ — ЯК ПІДТРИМАТИ СЕБЕ І КОЛЕГ? ЗАПИТАЛИ В ПСИХОЛОГА


ПОГОВОРИЛИ З ПСИХОТЕРАПЕВТОМ ІЛЛЕЮ ПОЛУДЬОННИМ ПРО ТЕ, ЯК КОМУНІКУВАТИ ПРО ВІЙНУ
НА РОБОТІ, ТА ЧОМУ ЗАЙВІ 30 ХВИЛИН СНУ ПІСЛЯ ОБІДНЬОЇ ПЕРЕРВИ МОЖУТЬ БУТИ
КОРИСНІШИМИ, НІЖ КОРПОРАТИВНИЙ ПСИХОЛОГ.

Євгенія Кузенкова
редакторка в Work.ua

Ілля Полудьонний
психолог, гештальт-терапевт

 * Робота в колективі
 * Думка експерта

 * 11
 * 
 * 2
 *  * Поділитися в Facebook
    * Поділитися в LinkedIn
    * Поділитися в Telegram
   
      --------------------------------------------------------------------------------
   
    * Копіювати посиланняСкопійовано!



«Цієї ночі сили ППО збили 32 дрони», «КАБ у напрямку Липців», «окупанти
активізувалися на Покровському напрямку», «10 людей загинули в Запоріжжі» —
отакі новини цього «святкового» місяця, а він ще не закінчився. І за кожним
таким повідомленням — втрачені життя.

Наші ранки починаються з таких новин. А до цього — безсонна ніч через звуки
вибухів і виття сирен. Проте ж це не скасовує того факту, що день, який почався
з цього всього — робочий. Як підтримати себе і колег у такі миті? З цим питанням
ми звернулися до психолога, гештальт-терапевта, співзасновника сервісу
онлайн-психотерапії Treatfield Іллі Полудьонного.


ЕЙФОРІЯ ЧИ ДЕПРЕСІЯ: ЯКІ ЕМОЦІЇ МИ ПРОЖИВАЄМО НА ТРЕТІЙ РІК ПОВНОМАСШТАБНОЇ
ВІЙНИ

— У книзі «Як це, війна?» у співавторстві, ви згадуєте, що на початку
повномасштабної війни українці проходили певні емоційні стани, від ейфорії
до депресії. На якому етапі цих емоційних гойдалок ми перебуваємо зараз?

Коли відбуваються такі травматичні події, організм реагує мобілізацією, тобто
фізичним «підйомом» внаслідок викиду адреналіну й інших гормонів і
нейромедіаторів. На психологічному рівні це відчувається як ейфорія. Але
ця реакція — наче кредит у власного тіла. Ейфорія спадає, а потім за неї
доводиться платити. І тоді починається депресивний епізод: ми витратили забагато
енергії, за яку організм мусить «розраховуватися».

Довготривалі катастрофічні події, як-от війна, є досить унікальними. Наприклад,
нещодавня повінь у Валенсії — це трагедія, яка сталася за кілька днів, а торнадо
у Флориді тривав близько тижня. Люди пережили короткострокову мобілізацію, а
потім вона пішла на спад. А от при довготривалих подіях, які змушують нас бути
мобілізованими буквально роками, ми все одно розплачуємося виснаженням і
депресивним станом, хоч і намагаємося адаптуватися і стабілізуватися. Тому
очікувати якогось підйому зараз навряд чи можна, хіба від перемог на фронті. Тож
наразі ми перебуваємо у депресивному стані та виснаженні — і психічному, і
фізичному.

— А що з нами відбувається під час масованих обстрілів? Коли ми начебто
перебуваємо в стабільно поганій ситуації, а потім стається ще щось гірше —
це діє як новий каталізатор для якогось підйому чи навпаки?

Ми вже адаптувалися до обстрілів. Але якщо дрон прилетить десь поруч з
конкретною людиною, то, можливо, на якийсь час у неї буде шоковий досвід, а з
ним — закономірна мобілізація психіки як відповідь на конкретний досвід
небезпеки. Але це питання декількох днів, тижнів, потім людина знову перейде у
стан виснаження, бо пережила ще одну маленьку шокову подію.

> Когнітивно ми вже зрозуміли, що живемо у війні. Але на емоційному рівні все
> ще намагаємося це опрацювати.

У довготривалій перспективі стрес, звісно, впливає лише на погіршення стану. Про
це є хороший вебінар про фізіологію тривалого стресу, який читав Роберт
Сапольскі на запрошення українських колег психологів у перший рік
повномасштабного вторгненнящо.

Це є війна — ворог хоче, щоб ми погано почувалися. Очевидно, його стратегія —
зробити наше життя нестерпним, не давати спати та виснажувати. Це діє
на пригнічення нервової системи.

Наше завдання — витримувати, стабілізуватися, адаптуватися, це і є боротьба. Але
нервова система за це платить. За даними МОЗ, через війну наше біологічне
старіння пришвидшиться на 10-15 років.


ЯК СТРЕС ПОЗНАЧАЄТЬСЯ НА ЗДАТНОСТІ ПРАЦЮВАТИ

— Як те, що відбувається, впливає на продуктивність людини?

Згадаймо історію про повінь у Валенсії. Реакція іспанців схожа на ту, яка була
в українців у перші дні повномасштабної війни: певний підйом, акумуляція сил,
волонтерство. Це реакція людей, які ще мають сили.

> Але ми — це люди, у яких життя таке, наче повінь відбувається щодня вже майже
> 3 роки поспіль. От тільки при цьому треба ходити на роботу та виконувати
> обовʼязки, які нікуди не поділися.

Що відбувається з продуктивністю, коли людина всю ніч не спала, прокидалася від
тривог і потім ще змушена зранку, коли транспорт стоїть, якось добиратися
на роботу? Вона сильно втрачає в коефіцієнті корисної дії — от і все. Втрачає
у продуктивності, емпатійності, креативності.

Не треба бути психологом, щоб розуміти, що люди люблять безпеку. Навпаки,
у стані небезпеки ми витрачаємо забагато ресурсів на те, щоб якось
це компенсувати.

Стрес — це збудження нервової системи відносно певної норми для конкретної
людини, до якої вона звикла. 24 лютого гомеостаз (стан рівноваги організму) для
багатьох українців був порушений. Тобто нормальний уклад речей змінився,
і це стало кризою. Звісно, люди певним чином адаптувалися та звикли. Але
ми живемо у стані постійного стресу.

Стрес — це ще й додаткове навантаження на нервову систему. Ми лякаємося звуків,
постійно хочемо спати, емоційно притуплені. Це все впливає на роботу мозку.
Як психолог, я можу сказати, що це пригнічений і часто депресивний стан.
А це своєю чергою впливає на продуктивність, економіку.

Ви можете провести анонімне опитування й дізнатися, який відсоток людей зараз
відчувають сонливість на роботі, який відсоток людей втратили продуктивність.
Це дуже цікаво.

І ми дійсно провели таке опитування. Зʼясувалося, що 57% українців імітують
продуктивність на роботі, 63% — хочуть спати посеред дня. Докладніше
ознайомитися з результатами можна за посиланням.


ПЕРЕРВА НА СОН МАЄ СТАТИ ЧАСТИНОЮ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ТАМ, ДЕ ЦЕ МОЖЛИВО

— А що може зробити роботодавець, щоб підтримати своїх співробітників? Адже якщо
стрес впливає на продуктивність, то в компанії є й прагматичний інтерес
у добробуті команди.

Що ж, роботодавцям мої поради можуть не сподобатися. Перш за все потрібна
гнучкість, яку роботодавці часто не хочуть собі дозволити. Бо будь-яка криза —
це ситуація, коли старий досвід не працює, а нового ще немає. Роботодавець хоче
отримувати той самий коефіцієнт корисної дії просто тому, що він до цього звик.
Але в реаліях, які є зараз, він, скоріш за все, або буде жити у певних фантазіях
про цю продуктивність, або у параної щодо непродуктивності. Буде ще більше
контролювати, намагатися змусити людей працювати ефективніше.

Це перший сценарій — ігнорувати. Тоді керівник матиме досвід, де команда імітує
роботу. Умовно, із 8 робочих годин люди працюватимуть лише декілька. Люди будуть
імітувати роботу, коли фізично вони наче на робочому місці, а думками — ні. Їхня
свідомість не опрацьовуватиме робочі завдання.

Але замість очікуваних результатів компанія отримає вигорання, напругу,
звільнення. У таких умовах люди будуть виснажуватися ще швидше. Ризиком в такій
стратегії для роботодавця буде плинність кадрів.

Другий сценарій — визнати реальність і прийняти, що потенціал і продуктивність
у людей падає. Тобто зважати на ситуацію, змінюватися, ставати гнучкими.

Тут потрібна ще й зміна культури. Зараз це може багато кого здивувати або навіть
розізлити. Але якщо людина захотіла спати під час роботи, то нехай це буде
нормально у культурі компанії — зайві 30 хвилин поспати, а потім повернутися
до завдань. Зрозуміло, що не скрізь це реально, але чимало професій
це дозволяють.

Давайте чесно: ті, хто працює віддалено, все одно так робитимуть — удаватимуть,
що працюють, але підуть спати. Або сидітимуть із відчуттям провини, намагаючись
зосереджуватися.

> Хтось зараз прочитає й подумає, що це шаленство. Але сотня дронів, що летить
> нас убивати — це теж шаленство. А на шаленство доводиться відповідати
> шаленством. Бо спроба утримати старий устрій може не спрацювати, тим паче
> в довгу.


ЯК ГОВОРИТИ ПРО ВІЙНУ НА РОБОТІ, ЯКЩО КОЛЕГИ ПРОЖИВАЮТЬ РІЗНИЙ ДОСВІД

— Як говорити про війну на роботі? Бо ж усі люди різні: комусь вкрай необхідно
виговоритися, а хтось хоче хоча б тут відсторонитися від усього,
що відбувається.

Так, тут теж потрібно проявити гнучкість. Добре, коли на роботі є простір для
теми війни. Бо для деяких людей дуже важливо, щоби тема війни валідувалася.
Тобто реальність називалася такою, яка є, і не ігнорувалася. Тоді їм легше. Інші
ж рятуються тим, що абстрагуються, бо інакше не витримують.

Хороше рішення — окремий простір для таких обговорень. Наприклад, чат, де можна
говорити про війну, обстріли тощо. Якщо не хочеш у цьому брати участь —
не долучаєшся. Хочеш — точно знаєш, що є така собі група підтримки. Бо якщо
втягувати в цю тему тих, хто хоче відсторонитися, або, навпаки, ігнорувати тих,
кому важливо говорити про війну — люди, яких не підтримали, рано чи пізно
відчуватимуть себе не на своєму місці.

— Відділ комунікацій у Work.ua маленький, але має широку географію: ми працюємо
в Дніпрі, Києві, Львові, за кордоном. І тому проживаємо різний досвід.
Як колегам у такій ситуації екологічно підтримувати одне одного?

Домовлятися про культуру цієї взаємодії. Запитувати, як краще. Якщо це великі
команди, то створювати простір для взаємної підтримки. І тоді не сумніватися,
що люди в цьому чаті потребують підтримки, бо вони добровільно долучилися.

> Важливо прямо говорити: «Я за тебе хвилююся. Скажи, будь ласка, як мені
> проявити своє піклування про тебе? Чи можу я тебе запитати,
> як ти почуваєшся?». Потрібно домовлятися про це.

Ще треба памʼятати про певну межовість.  Парадокс, але чим далі людина від
небезпеки, то вищою в неї може бути тривожність. Насправді це проста еволюційна
логіка: що ближче до небезпеки, то більше нервова система перенапржується, щоб
це витримувати і не витрачати безліч ресурсу, знижується чутливість. Професійною
мовою це називається десенсибілізація — втрата чутливості, щоб якось витримувати
надзвичайний довготривалий стрес.

От тому часто люди за кордоном мають вищий рівень тривоги аніж ті, хто
в Україні. Або військові починають заспокоювати цивільних. Тобто ті, хто ближче
до небезпеки, починають стабілізовувати тих, хто далі від неї. Але люди, які
втрачають чутливість, щоб витримувати надзвичайний стрес і небезпеку, може і
виглядають стабільними, але насправді дуже дорого платять за цю необхідну
адаптацію. Тому саме тил має бути підтримкою, бо має більше можливостей для
відновлення і більший рівень безпеки.

Знаю, що в деяких компаніях є така собі «перекличка» після обстрілів, коли всі
колеги мають поставити в чаті «+», що з ними все окей. Хтось навіть вдавався до
чорного гумору називаючи це «кладовищем». Звісно, в цьому мало смішного, але
люди якось намагаються собі такий формат «звіту» пояснити.

Треба бути обережнішими з меседжами, які можуть стояти за таким, здавалося б,
логічним ритуалом. Бо це може виглядати цинічно з боку компанії: «Я очікую, що
ти можеш померти, тому, будь ласка, в ситуації, коли це могло статися, напиши,
що ти живий». Звісно, кожна компанія будує свою власну культуру. Як
альтернатива, можна мати екстрені контакти — близьких, які повідомлять, якщо з
людиною щось трапиться або до яких може звернутися HR в ситуації, якщо людина не
виходить на зв’язок.


ЧОМУ КОРПОРАТИВНИЙ ПСИХОЛОГ — НЕ ПАНАЦЕЯ

Ми проживаємо третій рік війни, яка виснажує не тільки ресурси країни,
а й емоційні ресурси. Щоб їх відновити, потрібна не тільки емоційна,
а й функціональна підтримка. Це, наприклад, можливість поспати 30 хвилин після
обіду, додаткові дні відпустки чи просто премія, яку можна витратити на
необхідні ресурси самопідтримки. Навіть з прагматичної точки зору це вигідно
роботодавцеві, бо формує лояльність працівників.

Якщо про емоційну підтримку потрібно домовлятися, то функціональна ніколи
не буде зайвою. А якщо вона не потрібна, людина може легко відмовитися від цієї
допомоги.

— А корпоративний психолог може бути частиною функціональної підтримки?

Може, але чому люди думають, що всім потрібно до психолога? Відкрию таємницю:
зараз, у цей конкретний період виснаження, люди стали рідше звертатися
до психотерапії.

Ті, хто й до війни користувався цим інструментом, і далі на нього спираються.
Але це процес, у якому потрібні сили, щоб опрацьовувати щось, переосмислювати,
переробляти. Для цього необхідно мати ресурси, а у людей зараз їх мало.
Це як зі спортом — так, він дає сили, але спочатку їх треба витратити, щоб
перетворити походи в тренажерну залу на звичку.

Нині люди, скоріше, «заморозились». Тому я не думаю, що психолог — це те,
що обов’язково потрібно. Звісно, якщо людина відчуває цю потребу, то обовʼязково
варто звернутися до фахівця. Психолог — це не панацея, яка може замінити
функціональну підтримку працівників, це один із можливих видів підтримки.

> Зараз інакше, без підтримки від компаній, просто не вийде. Бо немає в Україні
> стабільних, веселих, життєрадісних, наповнених щастям і мотивацією людей, як
> це було до повномасштабного вторгнення. Ми все ще намагаємося встигати чомусь
> радіти і в чомусь бути щасливими, але все це відбувається на тлі війни.

Тому роботодавці можуть тільки адаптовуватися до нових умов. Але деякі
підприємці часто вибирають ігнорувати реальність. Вони хочуть отримувати ті самі
доходи з тим самим коефіцієнтом корисної дії від людей. Хтось цинічно це робить,
а хтось просто сам не відчуває втоми. Наприклад, керівник маніакально
влаштований, і йому здається, що всі завжди на підйомі. Те, що він за це платить
постійними загостреннями фізичного стану, наприклад, — це вже інше питання. Але
психіка і тіло — це одне ціле.


РОБОТА МОЖЕ СТАТИ ЯК ДЖЕРЕЛОМ ПІДТРИМКИ, ТАК І ПРИЧИНОЮ СТРЕСУ

— Очевидно, що війна впливає на те, як ми працюємо. А те, що відбувається
на роботі, впливає на те, наскільки нам важче чи відносно легше переживати
війну?

Звісно, впливає фундаментально. Адже якщо із 24 годин у добі третина, в ідеалі,
— це сон, то ще такий же відрізок часу — це робота. Усе, що відбувається
протягом ⅓ життя, має на нас вплив. Який саме — ось це вже питання.

Для когось робота — це те, що стабілізує. Бо там класний колектив, можна
поперекидатися мемчиками. Зрозуміло, що робота — це і про заробляння грошей, і
про самореалізацію, і багато про що ще. Але водночас ти працюєш у команді інших
людей, які теж переживають війну. З ними і життя приємніше, і є відчуття,
що якось впораємося.

Але якщо людина страждає на роботі й з якихось причин не має змоги звільнитися,
це може сприяти погіршенню психологічного стану. І це не обовʼязково про
шефа-тирана. Є історії, коли керівник «ватний». Або занадто тривожний, поширює
панічні настрої: «Все, нам кришка — Трампа обрали президентом».

Те, чим наповнена оця третина життя, дуже важливо. Робота може як додатково
стабілізувати, підтримувати, так і завдавати додаткового стресу.

Ми у Work.ua віримо, що бізнес дійсно може успішно адаптувати корпоративну
культуру до умов повномасштабної війни. А отже — створити середовище, яке стане
опорою для людей у цей непростий час. Тож попросили HRD великих компаній
розповісти, як вони підтримують своїх працівників. Але про це — вже в іншому
матеріалі за посиланням.

 * 11
 * 
 * 2
 *  * Поділитися в Facebook
    * Поділитися в LinkedIn
    * Поділитися в Telegram
   
      --------------------------------------------------------------------------------
   
    * Копіювати посиланняСкопійовано!

Отримувати новини в TelegramОтримувати в Telegram


2 КОМЕНТАРІ

Щоб залишити коментар, потрібно увійти.




БУДЬ ЛАСКА, УВІМКНІТЬ JAVASCRIPT

Ілля Полудьонний - психолог, гештальт-терапевт... Ось кого мені сьогодні зранку
не вистачає! Алюмінієві огірки!
Віктор Плинов 17.12.2024, 09:36
Дуже складна і важлива тема, дякую!
Аліна Кондратюк 17.12.2024, 19:29


ЧИТАТИ ЩЕ


19 листопада 2024

57% УКРАЇНЦІВ ІМІТУЮТЬ ПРОДУКТИВНІСТЬ НА РОБОТІ, 63% — ХОЧУТЬ СПАТИ ПОСЕРЕД ДНЯ.
ОПИТУВАННЯ WORK.UA

 * 22
 * Зберегти
 * 6


14 грудня 2024

КІМНАТИ ДЛЯ МЕДИТАЦІЙ, ГНУЧКИЙ ГРАФІК І БЛАГОДІЙНІСТЬ: ЯК БІЗНЕС ПІДТРИМУЄ
ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН ПРАЦІВНИКІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ

 * 4
 * Зберегти


9 грудня 2024

БУТИ СВІТЛОМ У ТЕМНІ ЧАСИ: ДОСВІД HENKEL У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПІДТРИМЦІ
СПІВРОБІТНИКІВ

 * 7
 * Зберегти

Українська
 * Українська
 * Русский
 * English

 * 
 * 

Роботодавцю
 * 
 * 

 * 
 * 

 * Ресурси
 * Контакти
 * Про нас
 * Кар’єра
 * Новини Work.ua
 * Допомога
 * Умови використання

Роботодавцю
© 2006–2024 Work.ua. Сайт пошуку роботи №1 в Україні.

--------------------------------------------------------------------------------

Зроблено в компанії «Реактор».
 * Освіта в Україні
 * Typing tutor



Щоб ставити лайки чи зберігати статті та новини, потрібно увійти або
зареєструватись.




ЗУПИНИСЬ. ПАМ'ЯТАЙ. ДІЙ.

--:--

Пам'ять — це дія. Це час запитати: що я роблю для перемоги? Чи достатньо? Як я
можу допомогти?

Може варто задонатити, почати розмовляти українською або допомогти іншим?
Пам'ять не пасивна — це активна участь у спільній боротьбі за майбутнє.

Work.ua


ВИБАЧТЕ, АЛЕ НІ.

Ця хвилина зупинки – для кожного українця 🇺🇦